За результатами минулого року в Індексі сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CРІ) Україна втратила 1 бал. Таким чином, після відчутного покращення на три бали у 2023 році із теперішніми 35-ма ми знову відкочуємося в боротьбі з корупцією.
Згідно з методологією дослідження, таке просідання — в межах похибки, а через цьогорічне оновлення методології глобальний рух Transparency International взагалі радить не враховувати такі коливання в результатах. Проте навряд чи українці, які регулярно читають новини і взагалі живуть в цій країні, погодяться з таким підходом. І ми їх можемо зрозуміти, бо ж за відчуттями для багатьох Україна в Індексі втратила не 1 бал, а щонайменше три.
Звідки це відчуття? Чому цьогорічне дослідження варте довіри, так само як і попередні? І чому для влади такі результати — це точно не похибка, а важливий сигнал?
Реклама:
Де Україна в СРІ зараз
Взагалі, якщо поглянути на наші теперішні позиції з-поміж 180 країн далекій від наших реалій людині, ситуація може здатися не такою й поганою. Поділяємо 105 місце з іншою країною-кандидаткою в ЄС — Сербією, яка за минулий рік так само набрала 35 балів. На один бал нас випереджає Домініканська Республіка, а на бал менше набрали Алжир, Бразилія, Малаві, Непал, Нігер, Таїланд і Туреччина.
Та й загалом за останні 11 років в Індексі Україна виросла на 10 пунктів, а ті самі 35 балів — це середній показник по регіону. Гляньте на інші країни, які так само прагнуть в ЄС – усі вони або завмерли в зростанні, як Грузія, Чорногорія та Туреччина, або так само відкочуються, як Північна Македонія, Боснія і Герцеговина і та ж таки Сербія. Лише Молдова змогла вперто вирости на ще один бал, а Албанії вдалося додати аж 5 балів.
Серед сусідів України – та ж історія. Про Молдову вже сказав, але згаданий тренд показує Польща, Угорщина і Словаччина, причому остання втратила аж 5 балів. Про росію з білоруссю взагалі нема сенсу говорити — вони продовжують котитися до Афганістану з Сомалі не лише в плані політичних режимів, а і в СРІ.
То, може, і нема чого хвилюватися, якщо з усіма так? Воно, може, комусь і не варто на таке зважати, але не українцям, які вже майже три роки живуть в режимі повномасштабної війни. За таких умов кожен відкат, будь-яке просідання чи навіть просто пауза або ж затримка в боротьбі з корупцією — це втрата територій і життів. Реальних життів, бо кожна втрачена гривня могла би піти на оборону.
Тому нас турбує навіть незначне просідання в СРІ
Про наростальні негативні тенденції в СРІ я писав ще торік, коли Україна в дослідженні впевнено зростала. Вже тоді був очевидним стан невизначеності для багатьох українців, і, на жаль, до сьогодні цей фактор лише посилився.
Суть тієї моєї тривоги полягала ще і в тому, що я розумію головну особливість Індексу сприйняття корупції. Оскільки це справді велике дослідження, яке зачіпає багато сфер, загальний його період просто не може охопити всі важливі для боротьби з корупцією події попереднього року.
В переважній більшості СРІ говорить про чинники, що впливали на сприйняття корупції за півтора року до презентації, і дуже часто події осені досліджуваного року взагалі майже не враховує. Так, у цьогорічний показник СРІ майже точно не ввійшов той самий скандал зі МСЕК чи з закупівлями неякісних мін, проте в ньому точно врахували підозру Князєву, відновлення електронного декларування у 2023-му і скандал зі стеженням за журналістами Bihus.Інфо у січні 2024-го.
Тобто ті події і проблеми, які насторожували нас при розмові про СРІ-2023, прямо відобразилися і у втраті Україною балів цьогоріч.
Примітно, що попередній такий мінус один для України відбувся за результатами 2021 року. То був знаковий для нас момент — передвоєнне напруження, накопичена історія за результатами пандемії COVID-19, схеми на закупівлях, прояви неприємного свавілля деяких можновладців в очікування нових передвиборчих перегонів.
Зараз відчуття схожі, але посилені війною. З фронту позитивних новин вкрай мало, і навіть повідомлення про регулярні попадання по ворожих нафтопереробних заводах не дуже полегшують внутрішню напругу. Зростання кількості корупційних справ за підозрою в корупції і вироки в гучних справах теж сприймаються не стільки як прояв якісної роботи антикорупційних органів, скільки як факт корумпованості чиновників.
І все це на тлі наростальної невизначеності щодо майбутнього війни, використання політичних впливів та корупційних схем, перепалок офлайн і в соцмережах.
Можливо, не повною мірою, але всі ці тенденції зібрав у собі й Індекс сприйняття корупції. Тож просідання в дослідженні, яке передусім орієнтується не на точкові успіхи, а на зміни у динаміці, для нашої влади стає поганим сигналом. Українським можновладцям треба зібратися і давати якісний результат в тилу, щоб підтримувати фронт, а не намагатися абияк вирішувати ситуативні пожежі. Бо ж чим сильніша держава — тим ми стаємо ефективнішими при обмежених ресурсах.
Просідання України в СРІ — це сигнал для партнерів. Наша взаємодія зі світом дійшла до того етапу, коли внутрішнє і зовнішнє сприйняття корупції в Україні пов’язуються все тісніше. Нагадаю, що відчуття і настрої українців Індекс сприйняття корупції практично не враховує. Передусім показники дослідження формуються через оцінку світових експертів, тож факт просідання в СРІ–2024 свідчить про те, що внутрішні болі українців виходять назовні, стають виднішими.
Так само як і спроби керівництва країни створити власну реальність, де можна всі свої “перегини” виправдати війною, але при цьому обмежувати інституції і порушувати правила там, де їх виконання навпаки давало б ефект. Бо ж “ми тут воюємо, чого ви від нас хочете? Які реформи?”.
Про те, що такий дисбаланс помітний, зокрема, сигналізує зростання кількості нових публікацій про стан корупції в Україні у міжнародних виданнях. Наведені в них факти чим далі, тим важче спростувати, бо ж не можна заперечувати реальність.
Що робити, щоб зростати в СРІ?
В цьогорічному Індексі Україні вдалося втримати свої позиції передусім тому, що навіть при ручному управлінні спроби реформ все ж є.
Це слово в останні роки ми чули стільки разів, що, можливо, для когось воно суттєво знецінилося, стало таким же “заяложеним”, як слово “корупція”, якою маркують усі неприємні українському оку речі. Але ми не можемо заперечувати: Україна тримається як держава не лише завдяки силі захисників на лінії фронту, а й тому, що намагається реформуватися, змінитися зсередини. І хай як важко, це подекуди вдається.
Хоч ми не бачимо реальної єдності ні в уряді, ні в парламенті, Кабмін таки готує проєкти необхідних для євроінтеграції законопроєктів, а Верховна Рада, хай з другого чи третього разу, приймає закладені в міжнародних зобов’язаннях законодавчі зміни. Чим далі, тим ці кроки даються важче, але і нардепи, й урядовці продовжують виконувати взяті зобов’язання.
На жаль, це суто той мінімум, що закріплений в угодах, самі обранці майже не ініціюють і не роблять нічого більше зафіксованого на папері. Чому ж взагалі влада зацікавлена виконувати ці кроки? Для цього я бачу кілька причин.
Передусім, щоб у нашої країни взагалі залишалися партнери, і ми могли далі боротися за власне існування. І це справді значний аргумент, який спонукає владні гілки виконувати ті речі, в яких вони не надто зацікавлені.
Інша причина продовжувати реформи — бо саме “галочки” за їхнє виконання приносять Україні гроші, яких вона зараз так потребує. Саме можливість отримати фінансову допомогу і залатати прірву в державному бюджеті мотивує виконувати міжнародні зобов’язання. І це так само не є секретом для наших партнерів — недарма ж рекомендації Ukraine Facility Plan та програми МВФ в рамках Механізму розширеного фінансування вкрай часто повторюють і багато в чому доповнюють одна одну.
Ну і врешті-решт, позитивні зміни ще можуть відбуватися завдяки тим невеликим реформаторським силам які подекуди залишились у виконавчій та законодавчій владі. Їх небагато, але вони є.
Тому, як би багато ми не говорили про потребу якісної євроінтеграції та реалізації необхідних реформ, цих розмов ніколи не буде замало. А за розмовами, як бачимо, хай і важко, зрештою доводиться виконувати дії, які, крім додаткових бонусів у вигляді фінансової підтримки, насправді посилюють державу — хай, можливо, відчути на собі ми це зможемо не завтра, а через роки.
***
Ми дійшли до того моменту, коли чим далі, тим більше з’являється сигналів для влади, що цій країні нарешті потрібні реальні комплексні зміни. І результати в СРІ–2024 — якраз один із таких сигналів.
Безперечно, в Україні є корупція. Її було б значно менше, якби держава була ефективною. Якби рішення не намагалися проштовхнути силою, а дотримувались вже наявних процедур і будували державні органи як систему інституцій. Але поки цього не відбувається.
Я хотів би помилитися і буду радий, якщо побачу, що системні зміни можливі, і мотивація до них — справді сильна. І хотів би отримати підтвердження, що -1 в цьогорічному Індексі сприйняття корупції — це справді просто похибка. Але зараз, на жаль, я бачу хиби і загрози, а не похибки.
Андрій Боровик, виконавчий директор Transparency International Ukraine
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція “Української правди” не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
